Заведіть звичку не мати ніяких звичок

Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. (2 Петра 1:8)


Коли у нас починає формуватися якась звичка, ми не можемо цього не помічати. Буває, що ми помічаємо, як стаємо кращими, терплячими і праведнішими, але це повинно пройти. Якщо ж ми задовольнимося досягнутим, то задеремо ніс і станемо зазнайками. З звичками потрібно поступати правильно: занурювати їх у життя Господа і розчиняти в ній, поки кожна звичка не стане настільки звичною, що ми на неї вже не будемо звертати жодної уваги. Наше духовне життя має постійну тенденцію перетворюватися на суцільний самоаналіз, тому що ми помічаємо, що якихось якостей у нас як не було, так і немає. А все має бути в принципі дуже просто.

Яка-небудь християнська "звичечка" може стати для нас богом - звичка молитися в установлений час або звичка читати Біблію, наприклад. Ви побачите, як Отець ваш буде ламати ваш графік, якщо ви станете поклонятися не тому, кому варто, а самії звичці. "Я зараз не можу, я молюся, цей час я проводжу з Богом". Та не з Богом ви його проводите, а зі звичкою своєї. Вам чогось не вистачає. Визнайте це і шукайте можливості розвинути в собі ту якість, якого у вас немає.

Любов починається там, де закінчуються явні звички, де вони зникають і ви робите щось не замислюючись, тому що інакше не можете. Поки ваша святість підтримується свідомими зусиллями, ви будете впевнені, що вам чогось робити не можна, ви будете підтримувати з кимось стосунки, в яких простотою і не буде пахнути. Чогось вам не буде вистачати. Надприродним життям жив лише Господь Ісус, а Він був з Богом скрізь. А у вас адже, напевно, є такі місця, де ви просто не можете бути з Богом? Так відкрийтесь же Богу саме в цих конкретних обставин, поки не зустрінетеся з Ним і там, - і життя ваша стане по-дитячому простим.